Повернулися з небуття

Ємельян – Мелентій – Валентин: три імені – одна доля
Десятки років батько шукав інформацію про свого сина. Співробітники військкоматів ретельно переглядали документи, проте результат був невтішний – зник безвісти, інших даних немає. А відгадка була зовсім поруч…

Через кілька років після завершення війни, у 1949р., Тимофій Тимофійович Волік звернувся до Сатанівського РВК Кам`янець-Подільської області із запитом про встановлення долі сина – Ємельяна Тимофійовича Воліка. Старий указав в анкеті всі відомі йому подробиці – де народився син, звідки був призваний, звання, посада, дата останньої звістки, проте відповідь із військкомату була невтішною: «Ваш син.., командир танка, старшина – зарахований зниклим безвісти у травні 1944р.»

Батько не змирився з цим повідомленням, заповів онукам продовжувати пошук. У 2015р. до музею звернулася донька полеглого танкіста – В.Є. Волік: «Прошу Вас допомогти, по можливості, відшукати відомості про мого батька – Воліка Ємельяна Тимофійовича, який зник безвісти».

Під час перегляду матеріалів досить швидко віднайшлася похоронка на старшину Є.Т. Воліка, виписана на ім’я батька загиблого в 1949р. Проте встановити справжню долю бійця виявилося тривалим й кропітким процесом. Привернула увагу довідка про воєнну службу сина, яку Т.Т. Волік, додав до запиту про пошук. У документі було вказано – «Волік М. Т.» Так з’ясувалося, що шукати потрібно не Ємельяна, а Мелентія, і нова втрачена доля, нарешті, повернулася із небуття.

У невеличкому с. Шишківці на Хмельниччині в родині Тимофія Воліка народився хлопчик, якого назвали стародавнім українським ім’ям – Мелентій. Батько та мати кликали його Меля або Ємеля. Так і закріпилися за хлопцем одразу два імені – Мелентій та Ємельян...

Перед війною Мелентій Волік з батьками перебралися до Києва й жили біля Дніпра в Передмістній Слобідці на вул. Успенського, буд. 14, кв. 1. Звідси юнак був призваний на строкову службу до лав Червоної армії, а з 1939р. остаточно пов’язав своє життя з військом. Про свою військову службу боєць Мелентій Волік розповідав батькам мало. У листах писав, що добре знається на механіці й керуванні броньованих машин і навіть командує іншими танкістами Той факт, що займає посаду заступника політрука танкового батальйону, скромно приховував. Батько радів за сина і з гордістю розповідав близьким та друзям, що його Ємельян – старшина й командир танка. Знав батько, що син служить десь біля Львова, адже на листах вказувалася кодова адреса військової частини: «м. Львів, головпоштамт, поштова скринька № 253/2». Листи, адресовані Ємельяну, передавали Мелентію, адже в танковому підрозділі був лише один військовослужбовець на прізвище Волік.

Німецько-радянська війна перервала зв'язок рідних. Батько не знав, де саме знаходився син після початку ворожого наступу. Хтось із знайомих сповістив, що він начебто заїздив до Києва. Це було останнє повідомлення про сина …

Рідні так і не дізналися, що Мелентій – заступник політрука, механік-водій танка Т-34 1-го танкового батальйону 8-го танкового полку 8-ї танкової бригади 31-ї армії Калінінського фронту під час боїв у районі м. Лужно Личківського району Ленінградської області у вересні – жовтні 1941р. знищив одну гармату, три кулеметних гнізда, мінометну батарею та взвод піхоти противника. У районі с. Знам’янка тричі ходив в атаку, ліквідував три протитанкових гармати й кінноту в кількості 15 чоловік, а також захопив у полон двох супротивників та обоз зі 150 снарядами. Не знали батько й мати, що за бойові подвиги Мелентія Воліка представили до нагородження орденом Червоної Зірки.

10 липня 1942р. під час запеклих боїв на території Воронезької області Мелентій Волік загинув. Його поховали на південній околиці с. Височино Землянського району. Сповіщення про загибель рідним не надіслали через те, що його батьки перебували на окупованій території.

У березні 1944р., через кілька місяців після звільнення столиці України, до Київського міського військкомату надійшов витяг із Наказу Головного управління обліку втрат про виключення зі складу Червоної армії військового комісара важких танків 2-го танкового батальйону 3-ої гвардійської важкої танкової бригади молодшого політрука Воліка Мілентія Тимофійовича. Однак до матері загиблого ці трагічні відомості не дійшли, тому що за місцем проживання її вже не було. У 1943р. гітлерівці знищили будинки Передмістної Слобідки разом із мешканцями… У червні 1944р. документ про загибель Воліка М.Т. було відправлено назад до Москви...

Нині з’ясувалося, що Ємельян-Мелентій Волік має ще й третє ім’я. У списку братської могили с. Землянськ, куди було перенесено прах М.Т. Воліка, офіцер записаний як «Волік Валентин Тимофійович»…

Війна спотворює життя будь-кого. Вона може знищити людину, стерти її ім’я, проте не в змозі викреслити її з пам’яті нащадків. Тому від кожного окремого історика, музейника, архівіста й інших спеціалістів залежить збереження достовірної інформації про минувшину, а в разі навмисного чи випадкового спотворення колишніх подій – негайне виправлення кимось зроблених помилок. Наполегливий пошук рідних, професійний досвід і небайдужість музейників вкотре змогли відновити долю воїна, а значить, повернули ще одне ім’я із небуття.