Повернулися з небуття

Українському роду не буде переводу…
Час нестримно віддаляє нас від подій минулого, спонукає до переосмислення власного життя, змушує кожного поринути в історію своєї родини. Замислитися над звершеним…

Імовірно, кожному мешканцю України відомо нині ім`я Надії Савченко. Активна учасниця Революції гідності. Від початку проведення антитерористичної операції на Сході України старший лейтенант Савченко – доброволець батальйону «Айдар». 17 червня 2014р. потрапила в полон, була вивезена на територію Росії, звинувачена у вбивстві російських журналістів. Нині перебуває під слідством. Офіційно визнана політичним в`язнем. 2 березня 2015р. удостоєна звання Героя України.

Звідки черпає сили ця мужня молода жінка? Яке в неї родинне коріння? Науковцям музею вдалося встановити, що у родині Надії Савченко в роки минулої війни воював дід Григорій Савченко та три дядьки – Олександр, Гаврило та Пилип Сарани. Двох воїнів родина так і не дочекалася з війни. З проханням з`ясувати їхні долі до музейних співробітників звернулася мати Надії – Марія Іванівна.

Григорій Семенович Савченко (Надіїн дід по лінії батька) народився в 1892р. в с. Бишів Макарівського (Бишівського ) району Київської області. У 1913 – 1923рр. він працював в Аргентині. Після повернення до рідного села купив молотарку, косарку та багато іншого сільськогосподарського реманенту для роботи в полі та ведення власного господарства. Під час колективізації віддав усе придбане майно до колгоспу, головою якого його призначили. У 1941р. Березнянський районний військкомат Чернігівської області призвав Григорія Савченка до лав Червоної армії.

Інших відомостей про нього в родини не було. У поіменному мартирологу «Книга Пам`яті України» Григорія Семеновича Савченка не значилося. В Об`єднаному комп`ютерному банку даних про загиблих та зниклих безвісти «Меморіал» удалося розшукати іменний перелік військовослужбовців на 284 особи від Бишівського районного військкомату Київської області за №75564 від 4 вересня 1946р., родини яких втратили з ними зв`язок у період війни. Згідно з цим переліком – червоноармієць Савченко Григорій Семенович 1892р.н. зник безвісти в 1941р. У супроджувальному листі до цього документа вказувалося, що у зниклих безвісти в 1941р. точної дати не вказано з тієї причини, що Бишівський район Київської області був окупований ворогом з 10 липня 1941р. до 8 листопада 1943р. Саме на 1941р. припадає найбільший відсоток загиблих через трагічні обставини, у яких перебували воїни першої хвилі мобілізації. Для виявлення зниклих безвісти військовослужбовців були створені спеціальні комісії при кожній сільській раді, які працювали з усіма родинами. І лише в 1946р., на підставі запиту рідних, Григорій Савченко був узятий на облік як зниклий безвісти.

Це лише одна гілка родоводу Савченків. По лінії матері Надії – Марії Іванівни (дівоче прізвище – Сарана) воювали три брати: Гаврило (1921р.н.), Олександр та Пилип (обидва 1925р.н.). Багатодітна родина проживала у с. Білки Попільнянського (Корнінського) району Житомирської області. Надзвичайно важких випробувань зазнала сім’я: смерть трьох дітей, розкуркулення, війну, голод 1947р. Як згадує Марія Іванівна, батьки ніколи не сварилися, поважали один одного. Справжньою опорою для них був син Гаврило. Допомагав старшим, опікувався молодшими братами і сестрами, наполегливо вчився, мріяв стати військовим.

З 1940р. Гаврило Сарана – курсант Вищого військово-морського училища зв`язку (м. Гатчина, Росія). Батьки ще встигли отримати від нього кілька листів. З початком війни зв`язок перервався. У 1945р. батькові був направлений документ про трагічну долю сина. У ньому повідомлялося, що «червонофлотець строкової служби Сарана Гаврило Іванович зник безвісти в серпні 1941р.». Про долю сина дізнавалася й мати Гаврила в 1947р. Але нових документів про обставини загибелі сина так і не знайшлося. По війні товариш по службі розповів, що був свідком бомбардування в Балтійському морі корабля, на якому перебував Гаврило Сарана. Це було наприкінці 1941р. чи на початку 1942р. У Книзі Пам`яті України зазначено: « Сарана Гаврило Іванович загинув у бою 6 січня 1941р.».

Брати Олександр та Пилип були призвані Корнінським районним військкоматом у 1943р. Обидва почули салюти Перемоги: Олександр – у Берліні, а Пилип – під Прагою.

Нині матеріали родини Надії Савченко представлені в музеї на виставці «Родинна пам`ять про війну: Збережено». Простеживши історію цього роду, можна з упевненістю стверджувати, що традиція служити Батьківщині зберігається і дотепер. А родинне коріння з часом стає міцнішим і величнішим.

Слава Україні!