Повернулися з небуття

«Батько не загинув, він був живий, але “зник”!»
Похоронка на батька, яка зберігалася в нашій родині багато років, лише ускладнювала його пошук…

Такі дивні на перший погляд рядки написала Тамара Тихонівна Кацуба в своєму листі до науковців музею. Жінка дякувала за знайдене сповіщення на батька – Тихона Іларіоновича Бойка, у якому він значився не «загиблим», а «зниклим безвісти».

Зазвичай кожен, хто шукає полеглих під час Другої світової війни родичів, воліє знайти документ із записом конкретної дати й місця загибелі бійця, а в цьому випадку все було навпаки…

Участь у музейному майстер-класі «Документальний пошук загиблих військовослужбовців» у грудні 2015р. стала для Тамари Тихонівни стимулом у подальшому дослідженні родинної історії. Подаючи заявку на пошук, жінка акцентувала на тому, що їй не потрібна похоронка про загибель батька, що вона шукає підтвердження того, що він «зник» на війні…

Під час розмови із запитувачкою з’ясувалося, що червоноармієць Т.І. Бойко, призваний на фронт у серпні 1941р., під час боїв у березні 1942р. потрапив у полон і опинився в таборі для військовополонених під Києвом. Дружина воїна, яка на той час мешкала в Казахстані, отримала сповіщення про те, що «Бойко Тихон Іларіонович зник безвісти 28 березня 1942р. на території Печенізького району Харківської області».

У 1946р. дружина Тихона Іларіоновича разом із донькою приїхала до сестри у Київ. Тут дізналася, що коли отримала на чоловіка сповіщення із формулюванням «зник безвісти», він був живий і перебував неподалік. Тихону вдалося передати коротку записку родичам на їхню київську адресу, але склалося так, що ніхто з них не зміг прийти до табору для військовополонених… Згодом, невідомий чоловік, який начебто разом із Т.І. Бойком перебував у таборі, передав родичам звістку, що той живий! Незнайомець пообіцяв, приїхати і про все розповісти близьким, але не склалося…

Дружина почала звертатися до військкоматів із запитами про пошук чоловіка, проте відповідь була одна: «Ваш чоловік загинув 28 березня 1942р. під Курськом». Намагання жінки пояснити, що в цей період її чоловік був живий, не мали результату, адже її слова не мали документального підтвердження: сповіщення з формулюванням «зник безвісти» загубилася, а в інших документах чомусь значилося – «загинув».

Дружина шукала Тихона Іларіоновича й по війні, час минав, нічого не змінювалося. Пошук продовжила донька – Тамара Тихонівна, яка не нарікала ні на батька, ні на долю. Лише бідкалася з приводу того, що ніхто не прийшов до табору для військовополонених, коли тато чекав…

Через 70 років, у своєму запиті про пошук літня жінка вказала, що документи їй потрібні для встановлення справжньої долі батька, а також, якщо він був живий після війни, щоб знайти його родичів…

Науковці музею знайшли перший варіант сповіщення на Т.І. Бойка із записом «зник безвісти біля с. Мартове Печенізького району Харківської області». Але без відповіді залишилося головне запитання: чи залишився Тихон Іларіонович серед живих ?! Сподіваємося, що любов до батька та усвідомлення його непростої долі, допоможуть доньці встановити правду й відновити родинні зв’язки, а також зберегти пам'ять про найріднішу людину.