Повернулися з небуття

Неординарний запит
Звертаюся до Вас за допомогою, прошу, будь ласка, допоможіть… це в буквальному сенсі питання життя і смерті… звичайна пошта в місті не працює з кінця 2014р. … звідси я можу звертатися лише електронною поштою… треба мовчати про це звернення до українських державних інстанцій…тут наразі справжній 1937р. ...

21.12.2015р.
місто N. Донецької обл.

У цій історії не вказуються ні назви населених пунктів, ні справжні імена, змінені прізвища,оскільки існує реальна загроза для життя дописувачки. Ми просто робимо свою справу – зберігаємо людську пам`ять, як робили це раніше і будемо робити надалі. Ми – хранителі людської пам`яті… Ми вперше зіткнулися з ситуацією, коли від інформації 70-річної давнини залежить доля й життя сучасних людей.

Запитувачці потрібна була інформація про її родича – поляка за національністю, який загинув у кінці Другої світової війни. Справа в тому, що родина, яка свого часу переїхала із Західної України на Донбас на роботу, зараз шукає можливість виїхати звідти до Польщі. Для цього потрібно мати Карту Поляка (документ, який підтверджує приналежність до польського народу, дає право на візу для перебування та легальну працю на території Польщі). Звернення до російських архівів із запитами про долю родича виявилися марними. Конкретної відповіді не було надано під приводом «захисту персональних даних на загиблого учасника Великої Вітчизняної війни». Далі дописувачка повідомляла співробітникам музею всю відому їй інформацію, а також свої припущення щодо розшукуваного родича.

Михайло Войцеховський – поляк за національністю, проте в роки війни міг бути записаний українцем або росіянином. За скупими спогадами померлих родичів, Михайло був родом із Теребовлянського району Тернопільської області. До початку Другої світової війни він служив у складі польської армії і був відзначений державними нагородами. До 28 вересня 1939р. війська Українського фронту зайняли польську територію, яка згідно з таємним протоколом пакту Молотова-Ріббентропа відходила до радянської сфери інтересів. Після того як Тарнопольське воєводство Польщі опинилося під більшовиками М.Войцеховському запропонували службу в Червоній армії або смерть. Він вибрав життя, що цілком зрозуміло. На початок німецько-радянської війни Михайлу, якого родичі називали «Михась», було років 40 або 50. У нього була родина і донька, 1923р. народження. Достеменно відомо, що наприкінці війни або відразу по війні про загибель Михайла Войцеховського приходила похоронка його родичам. Жодної іншої інформації дописувачка не мала.

Цілком зрозуміло, що таке звернення не могло залишити музейних співробітників байдужими. Пошук проводився ретельно, у стислі терміни. Дослідження за цим запитом виявилося непростим. На таке прізвище було знайдено чотири документи. Причому вони були різними за датою та місцем призову, долею воїна (він або загинув, або зник безвісти), датою загибелі, адресами, куди надсилалися офіційні повідомлення, родичами тощо. Аналізуючи документи про загибель, науковці дійшли висновку, що дату призову встановити неможливо. Зіставлення відомостей із різних джерел: донесень про безповоротні втрати військовослужбовців та іменних повідомлень, що надходили від військових частин до місцевих військкоматів, дало можливість з`ясувати, що Михайло Войцеховський, 1901р. народження, уродженець Теребовлянського району Тернопільської області, був призваний на фронт Тернопільським обласним військкоматом. Воював рядовим у складі 1-ї гвардійської механізованої бригади. Загинув у бою 9 січня 1945р. і був похований 11 січня 1945р. у братській могилі с.Баклаш (Угорщина). Після війни братська могила була перенесена до військового меморіалу в м.Секешфехервар. Сповіщення про загибель було виписане на ім`я доньки загиблого – Войцеховської Ганни Михайлівни. Крім фактографічної довідки, й чіткого посилання на архівні документи, родичам-запитувачам була надіслана копія сповіщення про загибель Михайла Войцеховського.

«Один із найбільш розповсюджених закидів на адресу істориків з боку представників технічних або природничих наук, стосується відсутності «прикладного значення», «практичної користі» від історичних досліджень, їхньої «відстороненості» від життя…» – читаємо в рецензії професора І. Патриляка на статтю старшого наукового співробітника відділу з питань військових втрат України та історичної пам`яті.

Робота музейників із цим неординарним запитом, складним документальним пошуком та конкретною відповіддю – яскравий приклад дієвості, актуальності та важливої гуманітарної складової науково-дослідної роботи музею.