Повернулися з небуття

Скорботний ужинок війни – брати Щербані
Прикро, що історії про моїх прадідів немає жодної, окрім одної: «… усі п’ятеро братів пішли на фронт, і ніхто не повернувся…

Квітень 2015р. У Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років йде робота над створенням виставки «Родинна пам'ять про війну: Збережено» до 70-річчя Перемоги над нацизмом. Уже підібрані родинні історії про рядових та офіцерів Червоної армії, учасників національно-визвольних змагань та українців, які волею долі воювали у військових з’єднаннях інших армій. Триває пошук акцентного комплексу – родини, історія якої б відбивала в собі всю трагедію жертовності українства в роки війни; родини, прізвище якої відвідувач ніколи не забуде. Саме в цей час із Маріуполя до музею надійшов лист від Анастасії Володимирівни Денисюк, у якому дівчина просила повідомити про своїх прадідусів – п’ятьох братів Щербанів, які не повернулися з війни.

Родина Івана Ананійовича та Марії Корніївни Щербанів проживала в с. Троїцьке Осипенківського району Запорізької області. У 20-х рр. ХХ ст. вони переїхали до с. Мелекіне Мангушського (нині Першотравневого) району Сталінської (нині Донецької) області. У батьків було дев’ятеро дітей: п’ятеро синів і чотири дочки. На фронт пішли всі брати – Яків, Микола, Григорій, Федір та Іван. Ніхто не повернувся. У 1944р. на Якова надійшло від військової частини сповіщення про загибель, на чотирьох інших братів – жодних повідомлень. У 1946р. на звернення батька до військкомату про пошук синів надійшла відповідь, де значилося, що четверо воїнів були зараховані загиблим та зниклими безвісти з умовною датою – 1943р.

Здавалося, більшого горя годі було й уявити, та навіть після завершення війни біда знову постукала у двері цієї родини. На вихованні Марії Корніївни та Івана Ананійовича з шестимісячного віку перебував їхній онук – Іван. Він пройшов шляхами війни з 1941 до 1945рр. Після перемоги демобілізувався, надіслав додому телеграму, щоб його зустрічали, але потяг, на якому воїн повертався, зазнав аварії, в якій онук загинув. Батьки полеглих воїнів отримували пенсію лише за Григорія, оскільки доживали віку з його родиною. У 1965р. після звернення Марії Корніївни до міністра оборони СРСР Р.Я. Малиновського 89-річній жінці було призначено персональну пенсію. Нині у с. Мелекіне вулиця, на якій жили брати, названа на їхню честь – Братів Щербанів. Там стоїть їм пам’ятник.

Отримавши інформацію про родину Щербанів, науковці музею провели ретельний пошук документальних підтверджень їхньої трагічної долі. Серед понад трьох мільйонів сповіщень про загибель, які зберігаються в музейному Документальному фонді з обліку людських військових втрат України у Другій світовій війні, знайдено п’ять оригінальних похоронок на полеглих. Від онуків та правнуків, які нині мешкають в Україні та в Росії, з різноманітних документальних джерел отримано додаткові свідчення та матеріали. Найкращі з них представлені на виставці «Родинна пам'ять про війну: Збережено». П’ять похоронок на полеглих братів, їхні родинні фото, документи, звернення нащадків об’єднані в унікальний комплекс родини Щербанів, який не залишає байдужим жодного відвідувача. Ця родина є своєрідним символом жертовності України у Другій світовій війні, оскільки з 1939 до 1945рр. на фронті загинув кожен п’ятий мешканець нашої країни. У родині Щербанів доля кожного п’ятого випала всім братам...

Загиблі були не лише братами, а також синами, чоловіками та батьками, яких любили та чекали, але не дочекалися. Вдовами лишилися п’ятеро жінок, сиротами – тринадцятеро дітей. Аби в полеглих з’явилася нарешті своя історія, а рідні знайшли їхні могили, науковці музейного відділу пошуку загиблих додатково провели ретельне вивчення усіх зібраних відомостей та встановили більше даних про час і місце загибелі кожного з братів.

Щербань Яків Іванович (1903р.н.) – рядовий, стрілець 1328-го стрілецького полку 315-ї стрілецької Мелітопольської дивізії 51-ї армії. Загинув 3 лютого 1944р. поблизу Турецького валу Красноперекопського району Криму (висота 24,7 с. Перекоп). Удовою лишилася дружина Любов Володимирівна та сиротами троє дітей – Клавдія, Євдокія та Михайло.

Щербань Микола Іванович (1905р.н.) – рядовий, сапер. На фронт призваний Мангушським РВК у 1941р. Більше відомостей про бійця родина не отримувала. У 1946р. Управлінням з обліку загиблих воїнів рядового та сержантського складу (м. Москва) зарахований зниклим безвісти у грудні 1943р. Удовою лишилася дружина Галина Андріївна та сиротами четверо дітей – Іван, Марія, Неллі та Ліна. Під час документального пошуку музейниками було знайдено звернення матері полеглого воїна до міністра оборони 1965р., у якому згадується про можливу загибель Миколи Івановича у 1941р. під Полтавою.

Щербань Григорій Іванович (1913р.н.) – служив на флоті, червонофлотець. На фронті з 1941р. Більше відомостей про бійця родина не отримувала. У 1946р. Управлінням з обліку загиблих воїнів рядового та сержантського складу (м. Москва) зарахований зниклим безвісти у грудні 1943р. Удовою лишилася дружина Олександра, а донька Зінаїда – сиротою.

Щербань Федір Іванович (1914р.н.) – рядовий, сапер. На фронт призваний Мангушським РВК у 1941р. Більше відомостей про бійця родина не отримувала. У 1946р. Управлінням з обліку загиблих воїнів рядового та сержантського складу (м. Москва) зарахований зниклим безвісти у грудні 1943р. Удовою лишилася дружина Анастасія Георгіївна, а сиротами четверо дітей – Віра, Віктор, Валентина та Феодосія.

Серед документів Мангушського РВК зберігається похоронка на червоноармійця Федора Івановича Щербаня, сапера 368-го саперного батальйону 240-ї стрілецької дивізії, який загинув 17 вересня 1942р., похований на х. Мокре Хлевенськогу району Воронезької області. Сповіщення було виписане дружині Анастасії Юріївні Щербань, яка мешкала в с. Мелекіне. Проте рік та місце народження цього воїна вказані інші (1909р.н., Запорізька область, с. Карла Маркса). Разом з тим, у Книгах обліку загиблих та списках призваних воїнів Мангушського РВК значиться лише один Федір Іванович Щербань, 1914р.н. Це дає музейникам підстави стверджувати, що в обох похоронках мова йде про одного воїна.

Щербань Іван Іванович (1916р.н.) – рядовий, стрілець. На фронт призваний Мангушським РВК 24 червня 1941р. Останній лист надіслав додому 5 жовтня 1941р. з 756-го стрілецького полку. Більше відомостей про бійця родина не отримувала. У 1946р. на звернення дружини Управління з обліку загиблих воїнів рядового та сержантського складу (м. Москва) надіслало відповідь про загибель воїна в 1943р. Удовою лишилася дружина Євдокія Гаврилівна та сиротою син Анатолій.

Серед документів із пошуку воїна знайдено відомості про його можливу загибель у грудні 1943р. поблизу м. Каховка Миколаївської області.