Повернулися з небуття

Шукаю брата
Я ніколи не бачила свого рідного брата, і він мене ніколи не бачив, тому що я народилася тоді, коли він був уже на війні в 1943 році…

З такими словами звернулася до співробітників музею Антоніна Федотівна Шаєнко – сестра загиблого воїна. У листі запитувачка згадувала: «Я пам’ятаю малою, що приходив якийсь закривавлений лист, можливо, це була похоронка, а вже у 50-ті роки з нашого військкомату передали нагороду – «велику» Зірку. Під час пожежі всі документи згоріли, і мені вже немає до кого звернутися, щоб дізнатися, де загинув і де могила мого брата – Івана Федотовича Назаренка. Зі слів моєї мами, брат загинув наприкінці війни. Може, Ви мені допоможете ?». Листів від удів, братів та сестер колишніх учасників війни небагато, і вони завжди привертають особливу увагу.

Зважаючи на те, що жінка надала неповний обсяг необхідної для пошуку інформації, науковці «зачепилися» за відомості про нагороду. Вони знайшли документ про представлення Івана Федотовича Назаренка до нагородження орденом Червоної Зірки. Завдяки цьому нагородному листу пошуковці встановили і рік народження розшукуваного, і військове звання, і номер військової частини, у якій він служив. Тепер стало відомо, що гвардії молодший лейтенант Іван Федотович Назаренко, 1919р.н., уродженець Полтавської області, розпочав військову службу в 1939р. На фронт був мобілізований Козельщинським РВК. З 26 червня 1941р. до 1 грудня 1942р. брав участь у боях на Ленінградському фронті. З квітня 1944р. – командир танка Т-34 1-го танкового батальйону 34-ї окремої гвардійської танкової Вітебської Червонопрапорної бригади (далі – 34 ОТБр) 4-ї ударної армії 1-го Прибалтійського фронту.

Здавалося, що пошук був майже завершений. Залишалося лише віднайти донесення вказаної військової частини про безповоротні втрати військовослужбовців, у якому, найвірогідніше, мала бути інформація про дату смерті та місце поховання розшукуваного. На жаль, такого документа науковці не виявили. Гвардії молодший лейтенант Іван Назаренко значився в Наказі Головного управління кадрів (ГУК) про виключення зі списків офіцерського складу Збройних сил СРСР, у якому вказувалися лише дата загибелі воїна – 25 січня 1945р., а також адреса, прізвища, імена та по батькові його найближчих родичів. На жаль, відомостей про місце поховання гвардії молодшого лейтенанта Івана Назаренка, чи місце загибелі не було.

Науковці музею розпочали додатковий пошук, пов'язаний із виявленням місця дислокації 34 ОТБр на дату смерті розшукуваного. Одночасно шукали інформацію про однополчан бійця, які загинули з ним в один день. У результаті дослідницької роботи було встановлено, що воїни зазначеної військової частини вели бої на території Прієкульської волості колишньої Латвійської РСР.

Ретельний аналіз документів і зіставлення різних даних допомогли з’ясувати, що після війни всі братські могили воїнів, загиблих у різні періоди боїв на вказаній території, були перенесені до найбільшого в Латвії спільного військового кладовища – до м. Прієкуле. Нині в цьому меморіальному похованні спочивають 23 389 бійців, з яких 171 – невідомий. Серед «відомих» воїнів значаться однополчани Івана Федотовича – гвардії майор Мкртич Авакумович Філікьян та гвардії старший лейтенант Олексій Іванович Паталах, які загинули 23 січня 1945р. Саме ці факти стали підставою для ствердження, що розшукуваний офіцер похований у братській могилі м. Прієкуле Лієпайського району в Латвії, але до офіційних списків його ім’я наразі не занесене.

На щастя, у Латвії дотепер доглядають військові могили періоду Другої світової війни – і латиських воїнів, і українських, і російських, і німецьких, адже рівень духовності й цивілізованості будь-якої країни визначається не тільки її економічним розвитком або наявністю культурних цінностей, а насамперед ставленням до пам’яті та місць упокою померлих. Некрополь – це не тільки кладовище (у вузькому розумінні), це – найоб’єктивніше викладення історії певної місцевості, яку не можна спотворювати, або підлаштовувати «під сучасність».