Повернулися з небуття

В’язень табору «Норд»
13 вересня 1941р., пораненим, полковник Бекмурзаєв потрапив у полон, став бранцем табору для військовополонених, але ворогові не скорився…

У лютому 2016р. від Національного комітету Товариства Червоного Хреста України до музею надійшов лист із проханням допомогти встановити місце поховання Івана Савича Бекмурзаєва, який не повернувся з Другої світової війни, зі слів очевидців, помер у таборі «Норд» у м. Володимир–Волинський Волинської області.

Наукові співробітники музею, дослідивши бойовий шлях загиблого воїна, дізналися, що Іван Бекмурзаєв – учасник оборони столиці України в 1941р. Народився 23 грудня 1900р. в с. Камунга Ірафського району Владикавказького округу Терської області, осетин за національністю.

У чотирнадцять років закінчив двокласну духовну семінарію, потім – реальне училище. Талановитий юнак мріяв стати військовим. Попереду було навчання на піхотних командних курсах у Владикавказі та у Вищій школі фізичної освіти. Молодий командир брав участь у громадянській війні в Росії на Тереку та в Дагестані. У 1928р. вступив до Військової академії ім. М.В.Фрунзе, 30 квітня 1931р. закінчив повний курс навчання з відзнакою. Іван Бекмурзаєв, як кадровий військовий, крок за кроком піднявся сходинками від посади офіцера для доручень Окружного військкомату до начальника штабу артилерійського полку.

Із травня 1941р. – начальник артилерії 41-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу 5-ї армії Київського особливого військового округу. Німецько-радянська війна для полковника Бекмурзаєва почалася біля самого кордону в м. Володимир-Волинський.

22 червня 1941р. це місто стає ареною запеклих боїв. Після захоплення населеного пункту ворогом за наказом командування 41-ша танкова дивізія здійснює марш у район Ковеля. Потрапивши в поліські болота, танкісти втрачають значну частину машин. Незважаючи на неукомплектованість, особовий склад дивізії веде жорстокі бої на київському напрямі. Фактично впродовж одного місяця війни у 41-шій танковій дивізії вціліла лише одна машина. До початку вересня 1941р.відважні воїни тримали оборону спочатку в районі Коростенського укріпленого району, а потім на Дніпрі. 9 вересня 1941 р. дивізія була розформована.

Про долю командира в цей період достовірних відомостей немає. У донесенні від 25 липня 1944р. вказується, що зв'язок із ним перервався в листопаді 1941р. Що сталося з хоробрим офіцером пізніше, стало відомо лише через багато років потому.

У повоєнний час дослідники внеску народів Північної Осетії в боротьбу з нацизмом, доктор історичних наук Т.Худалов та заслужений працівник культури Республіки Північна Осетія – Аланія Ю.Запоєв у своїх публікаціях неодноразово згадували Івана Савича Бекмурзаєва. У статті Юрія Запоєва «9 вересня – День танкіста» зазначено: «13 вересня 1941р. пораненим полковник Бекмурзаєв потрапив у полон, став бранцем табору для військовополонених, але ворогові не скорився. Він став одним із організаторів втечі 60 старших офіцерів у травні 1942р. З цією групою втік і сам. Проте через декілька днів частина втікачів була впіймана і повернута до табору. Вони були страшно побиті й покусані собаками. Одним із двох останніх пійманих і був полковник Бекмурзаєв. У цей же день в таборі перед строєм військовополонених їх розстріляли».

Вищенаведені факти наштовхнули науковців на думку, що, можливо, йдеться про втечу офіцерів Червоної армії 1 червня 1942р. із табору «Норд» м. Володимир-Волинський. Цей епізод часто зустрічається у спогадах колишніх в’язнів табору.

Його нацисти створили у вересні 1941р. для військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії під назвою «Офлаг-ХІ-А». У 1942р. табір почав називатися «Шталаг – 365», пізніше – «Норд-Офлаг-365». Таким чином, всі ці назви стосуються одного і того ж табору. І хоча «Норд» планувався як пересильний табір для військовополонених офіцерів, тут утримували і рядових солдатів. Він складався із двох відділень. На північній околиці міста, на вул. Ковельській (казарми військового містечка) було відділення для офіцерів. Рядові та сержанти утримувалися на західній околиці міста, на вул. Устилужській, у так званому «панцерному» таборі. Одночасно у двох відділеннях табору перебувало не менше 12 тис. бранців. Він проіснував аж до початку 1944р.

З перших днів створення «Офлаг-ХІ-А» став місцем масового знищення в’язнів. Нелюдські умови перебування змушували бранців чинити опір. Найактивніші не полишали думки про втечу. Найбільш масовою була втеча в’язнів у червні 1942р., організована капітаном В.З.Власенком. Багатьох втікачів упіймали і повернули назад до табору, де вони й загинули. Не виключено, що серед них був також Іван Савич Бекмурзаєв.

Сімнадцять чоловік із цієї групи поховані в сучасному м. Володимирі-Волинському на Ладомирському кладовищі. Серед упокоєних бранців прізвище І.С. Бекмурзаєва не значиться. Історія табору «Норд-Офлаг-365», як і долі його бранців, мало вивчені і чекають на своїх дослідників.

Можливо, прах Івана Савича Бекмурзаєва покоїться в братській могилі разом із 56 000 в’язнів, які загинули в таборі «Норд-Офлаг-365». На його місці зведений Меморіальний комплекс.