Повернулися з небуття

Одинока могила
Біля дачних ділянок нашого садового кооперативу знаходиться могила загиблого воїна. Ми доглядаємо за нею й хочемо дізнатися, про бойовий шлях воїна, похованого в ній

З таким простим на перший погляд запитанням звернувся до музейників Анатолій Савич Письменчук. Із розповіді заявника наукові співробітники музею дізналися, що в 1970-х рр. під час пошукової експедиції учні однієї з київських шкіл, наштовхнувшись на могилу в лісовій зоні Києво-Святошинського району, разом із військовими встановили особові дані воїна. Було з`ясовано, що покоїться там гвардієць Сергій Васильович Галаган, який загинув під час виконання бойового завдання 4 січня 1944 р.

Солдатську могилу облаштували, встановили обеліск, і огородили кованим парканом. Юним пошуковцям удалося знайти родичів полеглого бійця. До Києва прибула сестра Сергія Галагана й повідомила, що вона, на жаль, не зможе більше приїжджати до місця упокою брата, адже живе в далекому Сибіру і має поважний вік. Так і залишилася ця могила під опікою шкільної організації.

Науковці музею дослідили бойовий шлях воїна й дізналися, що похоронка на Сергія Галагана була виписана командиром його військової частини на ім’я дружини загиблого, яка мешкала на території Дебальцівського МВК Сталінської (нині Донецької) області. Однак жінка не отримала сповіщення, оскільки за вказаною адресою не проживала, такий запис зробив співробітник військкомату на звороті документа. Відсутність дружини на території м. Дебальцеве можна було пояснити евакуацією родини під час війни. Крім того, під час пошуку співробітники музею несподівано з’ясували, що С.В. Галаган офіційно похований в іншому місці… На Святошинському кладовищі.

Витоки цієї історії починаються в другій половині 1940-х рр. Коли по війні з’ясувалося, що долі мільйонів бійців, які пішли на фронт і не повернулися, невідомі, значна кількість воїнів була зарахована до категорії «зниклі безвісти». Під час кровопролитних боїв, особливо – під час відступу або оточення радянських дивізій і навіть армій, облік загиблих військовослужбовців проводився не завжди своєчасно та якісно. Крім того, співробітники військкоматів, які мали надавати родичам загиблого воїна документ про його долю, часто не могли цього зробити через відсутність родини за місцем довоєнної реєстрації. Як наслідок, у військкоматах почали з’являтися документи під грифом «адресат відсутній» або «помилково надіслані»; а на кладовищах, з’явилося багато «невідомих» похованих воїнів та «безіменних» могил.

У зв’язку з великою кількістю запитів громадян щодо пошуку своїх родичів, загиблих у роки Другої світової війни, було вирішено всім міським військкоматам обмінятися «похоронками», у яких відображено місце поховання полеглих. Метою цієї загальнодержавної акції було поновлення списків військових поховань, встановлення невідомих імен похованих воїнів та збереження пам'яті про них шляхом зазначення їхніх прізвищ на обелісках або надгробних плитах.

У Києві на території Святошинського РВК з кінця 1943 р. існувало Святошинське кладовище. Сюди за рішенням Київського міськвиконкому мали обов’язково переносити індивідуальні та братські військові могили, розташовані у вказаному районі, з метою впорядкування та благоустрою поховань. Службовці Святошинського РВК під час обміну інформацією з похоронок отримали дані, що гвардії сержант Сергій Васильович Галаган був убитий у бою (4 січня 1944р.) та похований однополчанами у с. Святошин (на той час околиця Києва). Оскільки в 1965 р. у списках захоронених на території Святошинського мікрорайону міста ім’я воїна не значилося, а військове керівництво вимагало якомога швидше «удосконалити облік загиблих, домогтися повноти обліку, встановити прізвища невідомих воїнів», то цілком зрозуміло, що прізвище бійця внесли до новостворюваних у 1966 р. облікових документів, а на одній із понад 10 братських могил невідомих воїнів Святошинського кладовища викарбували його ім’я – «Галаган С.В.».

Інформацію ж про місце розташування індивідуального військового поховання Сергія Галагана на території Святошина, за нез’ясованих причин, не було внесено до облікових документів воїнських могил Святошинського РВК м. Києва. Можливо, це сталося тому, що в 1980-х рр. цю територію зайняла військова частина, яка певний час доглядала за похованням. Після того як військові покинули цю приміську зону, могила залишилася під опікою дачників…

На завершення цієї історії варто підкреслити, що консолідувати суспільство може лише біда або людська пам'ять про певні події. Традиційне згадування на наукових конференціях, шкільних уроках або за родинним столом прізвищ та імен загиблих воїнів іноді підміняє реальні практичні дії щодо безпосереднього збереження та благоустрою місць поховань самих фронтовиків. У наш час, збереження пам’яті про події Другої світової війни дуже заполітизоване питання і залежить від уподобань сучасних можновладців. Адже діти, які знайшли військове поховання, повиростали, політична влада та суспільство кардинально змінилися, і залишилися лише посивілі дачники та небайдужі мешканці котеджного містечка, які самотужки продовжують доглядати за могилою загиблого Сергія Васильовича Галагана і щороку на 9 травня поминати воїна. Індивідуальне ж військове поховання С.В.Галагана досі залишається не зареєстрованим…