Повернулися з небуття

Диво на Святого Миколая
Життя набагато непередбачуваніше й несподіваніше, ніж ми його можемо собі уявити…

Що це справді так, науковці музею змогли переконатися 19 грудня 2014р., в День Святого Миколая, під час пошуку інформації про загиблого. Того дня до музею надійшло дев'ять листів від Служби розшуку Товариства Червоного Хреста України. Зазвичай після реєстрації кожен запит проходить кілька етапів опрацювання: пошук за електронними базами даних, у друкованих мартирологах, а також за оригінальними матеріалами Документального фонду з обліку людських військових втрат України. Попередній пошук відбувається у приміщенні, де триває наповнення Всеукраїнської електронної бази даних на загиблих та зниклих безвісти воїнів.

Працюючи над першим запитом, співробітниця відділу стала свідком розмови, яка точилася між колегами: "Ось погляньте, який солдат. По лезу бритви ходив, але трагічна доля таки наздогнала. У документі 1944р. йдеться, що він воював з 1941р., потрапив у полон, утік, потім знову був заарештований, відпустили, працював в окупації, налагодив зв'язок із партизанами й за доносом утретє потрапив за грати. Страчений на площі в Житомирі". Останні слова зацікавили слухачку. "А як прізвище цього воїна?" – втрутилася вона в розмову. "Ніколаєв Микола Михайлович" – почула у відповідь. Після цих слів у жінки перехопило подих, адже за запитом Червоного Хреста вона шукала саме цього чоловіка. Так сталося, що в стінах одного приміщення, в один і той самий час, від різних людей, з абсолютно різних джерел одночасно прозвучали питання й відповідь про долю воїна, якого майже не сподівалися знайти, оскільки з наданих для пошуку відомостей випливало, що його з Україною нічого не поєднувало. Тишу, що запанувала в кабінеті від розуміння того, що сталося, обірвали слова: "Мабуть, за цього Миколу дуже молилися його нащадки, адже сам Святий Миколай допоміг йому знайтися!"

Взявши за основу інформацію з документа 1944р., науковці музею провели ретельний пошук і встановили по-справжньому героїчний і трагічний шлях загиблого 72 роки тому солдата.

Микола Михайлович Ніколаєв народився в 1918р. в селі Корзово Дем`янського району Новгородської області. На фронт був мобілізований 10 липня 1941р. Воював у 78-му запасному стрілецькому полку. На початку серпня потрапив в оточення під Уманню, а далі – у полон. 23-річного хлопця відправили до табору військовополонених у Німеччину, проте біля Луцька він разом із товаришем Миколою Степановим утік. Обидва Миколи дісталися Новограда-Волинського, однак там знову були заарештовані й відправлені до місцевої тюрми.

На той час у місті вже впродовж кількох місяців працювала нова окупаційна адміністрація, від якої вище німецьке керівництво наполегливо вимагало поновлення "нормальних" умов для служби німецьких солдатів, зокрема відновлення транспортних шляхів, ущент зруйнованих під час боїв улітку 1941р. Після трьох тижнів полону обох Микол відправили різноробами до МТС. Надалі їхні шляхи розійшлися: Ніколаєв потрапив до керівного складу підпільного комітету Новограда-Волинського, а Степанов став інформатором поліції…

На одному із засідань комітету підпільники вирішили відшукати радіоприймач та створити підпільну друкарню для інформування населення про стан справ на фронті. Невдовзі деталі, вузли та шрифт для підпільної друкарні були знайдені. Редактором газети "Червоний партизан" став Ніколаєв.

Підпільники не лише інформували населення, а й завдавали шкоди роботі окупаційних властей. Вони спалили продовольчу базу, на якій зберігалися харчі для вивезення до Німеччини, вчинили диверсію на лінії урядового зв'язку Берлін – Східний фронт, пошкодили механічний цех сільмашу, паралізували роботу МТС, локомобільної електростанції тощо.

Одного разу Микола зустрів свого колишнього товариша Степанова, про якого раніше чув, що він став на службу окупантові й дослужився до взводного. Степанову Ніколаєв запропонував: "Ти повинен хоч чим-небудь спокутувати свою зраду. Принеси мені два карабіни, чотири револьвери. Чекаю три дні. Не зробиш – тобі кінець".

15 серпня 1942р. обидва Миколи, як і домовлялися, зустрілися у фойє кінотеатру, проте за дверима їх уже чекали гестапівці… Арештованого Миколу Ніколаєва відправили до Житомира. Там його разом із 20-ма іншими партизанами й підпільниками 15 серпня 1942р. повісили на Сінній площі.

Свідком цих подій стала А.Н. Куликова У 1944р. вона розповіла про все працівникам військкомату Новограда-Волинського. Родина Ніколаєва проживала в Ленінградській області. Чи отримали вони в 1944р. повідомлення про його загибель, другий примірник якого зберігався в документах військкомату, – невідомо, проте фактом лишається те, що в 2014р. нащадки не припиняли пошук відомостей про долю рідної людини.

Нині в Житомирі встановлено меморіальний пам'ятник загиблим партизанам і підпільникам. Микола Михайлович Миколаєв посмертно удостоєний звання "почесний громадянин Новограда-Волинського". На його честь також названо одну з вулиць міста. Усі, хто був причетний до цієї історії пошуку, ще раз переконалися, що нічого випадкового в житті не буває, а той, хто не втрачає надії, буде нарешті винагороджений.