Повернулися з небуття

Висота 215,2
Я, онука, розшукую свого діда – Олексія Петровича Волкова. Він загинув на Правобережній Україні в районі висоти 215,2. Допоможіть, будь ласка, знайти місце його захоронення…

У дуже короткому запиті з 10 рядків, що надійшов на адресу музею, відчувалися тривожність і водночас сподівання на розуміння та допомогу. І це цілком зрозуміло, адже запитувачка мешкає в Росії, загиблий воїн призивався з Хакаської Автономної Області (Красноярський край), родина під час війни проживала також на території Російської Федерації. Можливо, єдине, що зв’язує цю сім`ю з нашою країною, це участь О.П. Волкова в боях за визволення української землі від гітлерівців.

Наукові співробітники Національного музею історії України у Другій світовій війні ретельно опрацьовують кожний запит, що стосується пошуку інформації про полеглих на нашій рідній землі, а також тих, хто був призваний на фронт із території України й загинув на чужині. Тому цей лист не став винятком і був максимально відпрацьований по всіх напрямках.

Перший етап пошуку лише підтвердив і дещо розширив інформацію, надану в листі. Музейники з’ясували, що сержант Олексій Петрович Волков, 1924р.н., уродженець Красногородського району Калінінської області, був призваний на фронт із території Красноярського краю. Воював навідником протитанкової гармати у складі 110-го окремого винищувального протитанкового артилерійського дивізіону 252-ї Харківської Червонопрапорної стрілецької дивізії 53-ї армії (далі 110-го овптад 252-ї ХЧСД 53-ї А). У період боїв (грудень 1943р. – поч. січня 1944р.) за висоту 215,2 у Єлісаветградківському районі Кіровоградської області сержант Волков загинув. За мужність і героїзм, виявлені в бою, О.П. Волков посмертно удостоєний ордена Червоної Зірки.

Жодних відомостей про факт захоронення і місце поховання воїна пошуковці не знайшли, тому розпочали пошук усієї можливої інформації про бойові дії 252-ї ХЧСД із метою дізнатися про т.зв. «висоту 215,2». У процесі роботи з’ясувалося, що вона розташовувалася на відстані приблизно 1 км від с. Григоровка Єлісаветградківського (нині Олександрівського) району Кіровоградської області й була однією із сотень безіменних височин, де точилися жорстокі бої за визволення України від нацистських загарбників.

Дослідження Журналів бойових дій 252-ї ХЧСД та 53-ї армії допомогло реконструювати ті трагічні й героїчні події… У перших числах грудня 1943р. бойові частини 53-ї армії вели масований наступ на території Кіровоградщини. Записи в Журналі БД 53-і А за ці дні рясніють однаковими завданнями, поставленими командуванням: «продовжувати енергійно розвивати наступ у напрямку…», «ліквідувати противника в районі…», «форсованим маршем вийти на лінію…» тощо. Починаючи з 6 грудня 1943р. накази вже віддзеркалюють картини завзятого опору противника й відчайдушного наступу радянських військ на території Єлісаветградківського району: «Усі населені пункти пристосувати до кругової оборони, створити між ними взаємодію. ПТ (протитанкові – Авт.) райони організувати в таких населених пунктах…», «протитанкову і полкову артилерію підтягнути в бойові порядки для стрільби прямою наводкою», «підготувати до руйнування ділянку залізничної станції…. Зробити мінування на танкових напрямках, особливо на вузлах шляхів. Здійснити лісові завали, оплести їх дротом та замінувати. Мати пересувний протитанковий резерв…». Читаючи такі рядки можна переконатися, що на цій ділянці фронту йшли потужні танкові атаки ворога.

Історія битви за висоту 215,5 бере початок, імовірно, з 9 грудня 1943р., коли частини 252-ї ХЧСД після кількаденних безперервних боїв вийшли на лінію «х. Нерубайка – ліс Нерубайка – с. Григоровка – вис. 223,6 – с. Плешково» (незважаючи на те, що на цю дату розшукувана нами ділянка – «висота 215,2» – ще не зазначена ні в Журналі БД, ні в донесеннях військових частин, однак вона вже фігурує у смузі оборони частин 252-ї ХЧСД).

Починаючи з 12 грудня 1943р. частини дивізії залишають низку населених пунктів «під тиском контратак піхоти противника, яку підтримують його танки і авіація». У Журналі БД обов’язково вказуються причини такої ситуації, з-поміж яких в око впала така: «Повна розгубленість і боягузтво командира батареї Р. (прізвище не вказуємо навмисно.– Авт.), який втік разом із батареєю в тил і залишив піхоту без артилерійської підтримки вогнем».

Не нам судити людей за скоєні вчинки, адже ми не перебували в їхніх умовах. Однак одразу спадають на думку рядки з Наказу про нагородження сержанта О.П. Волкова: «Противник контратакував піхотою і танками переважаючими силами наші бойові порядки. Розрахунок О.П. Волкова, незважаючи на повне оточення танками ворога, не утік і продовжував нерівний бій із контратакуючими танками. Контратака противника була відбита. Розрахунком знищено понад взвод піхоти ворога, відбито дві танкові атаки. У цьому бою сержант Волков поліг смертю хоробрих».

Висота 215,2 вперше згадується 14 грудня 1943р. у Журналі БД 53-ї А. Після опису потужного контрнаступу гітлерівців зазначається, що на 20.00 бойовий розрахунок 252-ї ХЧСД продовжує утримувати дану точку. Подальший перелік розташування, кількості і напрямків руху сил противника і радянських частин на 15 грудня 1943р. констатує запеклість боїв на ділянці фронту цієї дивізії. Кожна сторінка тексту з Журналу БД фіксує наростаючий наступ гітлерівців і неймовірно запеклий опір бійців Червоної армії.

За 16 й 17 грудня 1943р. висота 215,2 не згадується…, а місце розташування бойових частин 252-ї ХЧСД вказується за кілька сотень метрів (іноді навіть кілометр) на схід від лінії попередніх бойових дій. Чи захопили гітлерівці висоту 215,2 у ці дні, чи продовжували бійці Червоної армії обороняти цю ділянку в цілковитому оточенні, – невідомо. Точно зазначається, що «18 грудня 1943р. на 22.00 протитанковий розрахунок продовжує бої за висоту 215,2»…

Такі жорстокі бої на вказаній території тривали з перемінним успіхом до середини січня 1944р. У Нагородних листах і післявоєнній історичній літературі їх скромно об’єднали у т. зв. «період відбиття танкових атак на Правобережній Україні». На жаль, нині неможливо встановити, у який саме день цього періоду загинув сержант Олексій Петрович Волков, проте точно відомо, що він поліг неподалік від с. Григоровка Єлісаветградківського району Кіровоградської області, як і сотні інших бійців 252-ї ХЧСД, більшість з яких зараховані донині зниклими безвісти.

Пошуковці встановили, що останки воїнів цієї дивізії, полеглих у грудні 1943р. – на поч. січня 1944р. в районі с. Григоровка й спочатку захоронених в індивідуальних і братських могилах поза населеним пунктом, після війни були перенесені до інших військових поховань у найближчі села, а саме: с. Григоровка, с. Підлісне, с. Михайлівка (Олександрівського району Кіровоградської області). На меморіальних плитах вказаних могил немає прізвищ ані Олексія Петровича Волкова, ані його однополчан зі 110-го овптад, проте зазначені понад 130 невідомих бійців, які віддали своє життя визволяючи українську землю. Можливо, серед них покоїться сержант Волков – воїн, гідний поваги і пам’яті прийдешніх поколінь.