Повернулися з небуття

Одна доля на двох
Потери корпуса за 10.02.1944г.: убито – 139, ранено – 347

Журнал боевых действий 60 армии за период 01.02.1944 – 29.02.1944

На початку літа до музею надійшло два запити від однієї жінки із смт Іванків Київської області. В одному з них вона просила встановити місце поховання свого діда – Дем’яна Петровича Даниленка, а другий запит мав на меті отримати документи про загибель та місце поховання іншого діда – Миколи Яковича Герасименка, щоб викарбувати його прізвище на могилі. Вони обидва були уродженцями с. Заруддя Іванківського району Київської області, і, скоріш за все, разом пішли на фронт у листопаді 1943 р., відразу по звільненню рідного села.

Сам факт загибелі кількох близьких родичів у тій страшній війні далеко не унікальний, проте ці запити мали спільну сумну особливість – дату загибелі обох дідів. За інформацією з анкет, їхні серця перестали битися в один і той же день – 10 лютого 1944 р. Як це найчастіше буває, ані місця загибелі, ані місця поховання вказано не було.

Наукові співробітники музею за наявними матеріалами з’ясували, що розшукувані дійсно загинули в один день. Але пов’язував цих чоловіків, що так і не стали родичами за життя, не лише час. Вони обидва служили у складі 1035-го стрілецького полку 280-ї стрілецької дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії 1-го Українського фронту і загинули на одному клаптику української землі, недалеко від м. Шепетівка Хмельницької області.

За фрагментами даних співробітники музею намагалися реконструювати останній день їхнього життя. У пригоді стали різноманітні джерела та документи того періоду.

Отже, стало відомо, що перед бійцями 280-ї стрілецької дивізії було поставлено завдання разом з іншими підрозділами прорвати оборону ворога на ділянці: окремі будинки за 0,5 км на північ від шосе до м. Шепетівка – с.Судилків – місцевість на захід від с. Лозичне. Результатом таких дій мало стати знищення угруповання противника в південній частині Шепетівки та повторне визволення міста від гітлерівців. Уперше його очистили від ворога 28 січня 1944 р., але не втримали…

Уранці 10 лютого 1944 р. після потужної артилерійської підготовки, яка тривала 45 хв (2 хв – артнальот, 23 хв – методичний вогонь, 20 хв – вогонь по цілях у глибині оборони противника), стрілецькі війська при підтримці бронетехніки почали наступ. Особливо запеклими були бої за висоту 301, що за 2 км на південь від м. Шепетівка та с. Красносілка. Бійці змушені були долати кілька рядів траншей і вступати в ближній бій. На якому саме напрямі билися уродженці Київщини – достеменно не відомо. До кінця дня 10 лютого воїни 1035 стрілецького полку зайняли 5-кілометрову ділянку на південній околиці Шепетівки по лінії: висота 301 – с. Красносілка – с. Лозичне. На жаль, серед бійців, що зустріли наступний день, коли Шепетівку було визволено від гітлерівців остаточно, не було Дем’яна Петровича Даниленка та Миколи Яковича Герасименка – стрільці-земляки опинилися серед 139 бійців 18-го гвардійського стрілецького корпусу, що загинули 10 лютого 1944 р.

Наявні в розпорядженні співробітників музею документи говорять, що обидва воїни були поховані на території с. Судилків Шепетівського району Хмельницької області без вказівки на розташування могил. Їхні прізвища відсутні і серед 961 похованого у великій братській могилі посеред с. Судилків. Як відсутні там і прізвища багатьох інших однополчан двох заруддян, які теж загинули в лютому 1944 р. на південно-східній околиці м.Шепетівки й були поховані в с. Судилків. Але можна припустити, що серед цих воїнів, які загинули визволяючи від гітлерівців Україну, знайшлося місце і двом землякам, жертвам 963-го дня війни – Дем’яну Петровичу Даниленку та Миколі Яковичу Герасименку, чиї діти вже в мирний час створили родину, а їхня онука буде й надалі розшукувати могили своїх дідів.