Повернулися з небуття

Довгий пошук
Я знайшов інформацію про свого прадіда… Хотів би дізнатися, де він був похований? Його звали Магда Іван Терентійович, 1914 р. н… Будь ласка, допоможіть, на Вашу відповідь чекає моя бабуся, яка кожною божою дниною дорожить!

Запити про пошук загиблих воїнів у роки минулої війни приходять щодня, робота однотипна, одні й ті самі запитання: де воював, де загинув, де похований? Здавалось би, можна звикнути, збайдужіти. Але листи наших дописувачів – відверті, емоційні, нетерплячі змушують кожного разу знайти необхідну інформацію. Особливо, коли людина веде пошук майже всі 70 повоєнних років.

Сержанта Івана Терентійовича Магду розшукував його правнук, скоріш за все, підліток 13 – 14 років із м. Запоріжжя, що проживає на вулиці з гарною назвою Дніпровські пороги. Майже тиждень тривав пошук. І кожного дня на електронну адресу poshuk@warmuseum.kiev.ua від нього надходили листи з запитаннями: коли буде відповідь, а яка у загиблого воїна дата народження, які саме документи знайдені, якою поштою будуть відправлені, чи треба буде платити за доставку?

Науковцям удалося встановити, що сержант Іван Терентійович Магда помер від ран 27 березня 1944 р. і був похований у с. Троїцьке Вознесенського району Одеської (нині на території Миколаївської) області. Після війни останки загиблих воїнів були перепоховані в братській могилі, яка знаходиться у с. Актове Трикратської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. Це був успішний пошук, який дав відповідний результат: музейні співробітники знайшли сповіщення про загибель, облікову картку воїнського поховання зі схемою розташування могил, фотокарткою пам’ятника, списком похованих, а також запис про загиблого воїна у Книзі Пам’яті Миколаївської області.

«Допоможіть на старості літ зустрітися хоча б з могилою мого батька, якого я так чекала з війни і довго не могла повірити в його смерть. Мама завжди казала, що батько пропав безвісти, а я тішила себе думкою, що він скоро до мене повернеться…», – так емоційно закінчувався лист від наступної запитувачки Антоніни Яківни Ятчук із Волині.

Вона просила встановити місце поховання батька Якова Юрійовича Мельничука, 1913 р. н., із с. Вулька-Любитовська Ковельського району Волинської області. Про батька жінка знала, що був призваний до лав Червоної армії в квітні 1944 р. Ковельським РВК і пропав безвісти у вересні 1944р. Крім того, дописувачка наголошувала на тому, що похоронку отримувала тітка, яка проживала у м. Ковель.

Під час пошуку відомостей у загальнодоступній електронній базі загиблих воїнів про долю червоноармійця Мельничука Я.Ю. було знайдено донесення Ковельського РВК 1946 р., в якому крім звання, прізвища, ім’я, по батькові загиблого, року народження, дати й місця призову, знаходився номер польової пошти військової частини воїна. Інформація про підрозділ, у якому служив воїн під час свого зникнення, – один із ключових критеріїв пошуку, у разі відсутності інших даних за персоналією загиблого. За допомогою довідкової літератури, спогадів та архівних джерел можна встановити географію бойових дій й провести пошук, залучаючи додаткові джерела інформації. І в цьому випадку науковим співробітникам музею вдалося з’ясувати, що бійці, які були призвані Ковельським РВК навесні 1944 р., направлялися до військових частин, що брали участь у боях на території Латвії. Розшукуваний нами Яків Юрійович Мельничук воював у складі 59-го гвардійського стрілецького полку 21-ї гвардійської стрілецької дивізії 100-го стрілецького корпусу 3-ї ударної армії 2-го Прибалтійського фронту. Саме в цей час ішли упорні бої за вихід до Балтійського узбережжя. За даними об’єднаної електронної бази загиблих воїнів, у серпні – вересні 1944 р. 59-й гвардійський стрілецький полк воював у районі с. Ерглі (Ergli) Ерглійського району Латвії. Військовослужбовці, які загинули в цих боях, були поховані в населених пунктах Каньті, Стаудені, Плоцені, Пантеї та інших Мадонського район. Сукупність виявленої інформації допомогла реконструювати події напередодні смерті воїна. Встановити точне місце поховання бійця не вдалося, але віднайдена інформація дозволяє стверджувати, що Яків Юрійович Мельничук не зник і не пропав безслідно, а загинув у вересні 1944 р. у жорстоких боях на латвійській землі. Крім того, згідно з іменним списком безповоротних втрат Ковельського РВК, який зберігається в музеї, було з’ясовано, що печальну звістку про загибель Мельничука Я.Ю. отримала його дружина.

Сподіваємося, що розшукана науковцями музею інформація дозволить Антоніні Яківні та Валентині Іванівні знайти на схилі літ душевний спокій.