Повернулися з небуття

Кинуті у вир війни…
На запит Національного музею історії України у Другій світовій війні… повідомляємо про виготовлення і встановлення окремої меморіальної дошки із зазначенням згаданих прізвищ червоноармійців, які загинули в травні 1944р. Меморіальна дошка розміщена на Меморіальному комплексі «Скорботна Мати» м. Броди Львівської області

Ці рядки з листа виконавчого комітету Бродівської міської ради вкотре підтвердили необхідність пошукової роботи науковців нашого музею та небайдужість української громади до питань збереження реальної історії власної країни.

Історія повернення із Небуття імен шістьох загиблих на фронті військовослужбовців розпочалася в березні 2016р. зі звичайного запиту про пошук місця поховання полеглого Олександра Андрійовича Дьяченка, 1925 р.н., від його внука. Запитувач провів власний пошук за даними Об’єднаної електронної бази загиблих воїнів Великої Вітчизняної війни, розміщеної в мережі Інтернет (www.obd-memorial.ru), та з’ясував, що дід воював у складі 6-ї гвардійської стрілецької дивізії, загинув у бою 21 травня 1944р. й був похований у с. Шнирів Бродівського району Львівської області. Однак, коли приїхав до вказаного села, могили не знайшов, тому і звернувся до науковців із проханням установити сучасне місцезнаходження могили.

Співробітники музею опрацювали наявні у фондах документи та з’ясували, що в 1970-х рр. братське поховання із с. Шнирів було перенесено до Меморіального комплексу м. Броди Львівської області. Підтвердженням цього факту стали записані в сучасних списках зазначеного Меморіалу прізвища однополчан розшукуваного, які загинули в період із 16 до 21 травня 1944р. та були поховані, згідно із донесенням про безповоротні втрати 6-ї гв. сд, разом із Олександром Дьяченком у с. Шнирів Бродівського району Львівської області, зокрема: молодший сержант Віктор Карпович Вікторов, 1924р.н., старшина Василь Степанович Ляшевич, 1898р.н., червоноармійці Григорій Сидорович Козловець, 1916р.н., Григорій Васильович Макарчук, 1902р.н., Семен Миколайович Помазанов, 1914р.н. та Кирило Арсентійович Лукашенко. Однак прізвища самого Олександра Дьяченка у цьому документі не було.

Після отримання відповіді від пошуковців музею онук Олександра Андрійовича звернувся до музеологів із проханням допомогти отримати дозвіл на викарбування імені полеглого на меморіальній плиті військового поховання: «На момент смерті йому ледве 19 р. виповнилося. Нічого не встиг. Кинули хлопця у вир війни і забули. Допоможіть хоч через 70 років пам'ять про нього повернути».

З таким проханням до науковців звертаються не вперше, однак, на жаль, не завжди співробітники музею можуть допомогти в цьому питанні через байдужість або незацікавленість керівництва певних місцевих громад. Одним із прикладів такої «співпраці» є історія встановлення місця поховання бійців, загиблих на ст. Гадинківці, про яку розповідали в нарисі «Незручна історія» (15 грудня 2015р.).

Проте будь-які непорозуміння не зупиняють науковців виконувати свою справу – допомагати встановлювати долі колишніх військовослужбовців та розшукувати місця їхнього упокою. Музеологи звернулися із власним листом до Голови Бродівської міської ради з проханням «розглянути можливість викарбування на плитах меморіального військового поховання «Скорботна Мати» м. Броди Львівської області прізвища Олександра Андрійовича Дьяченка, а також інших бійців, які покояться разом із розшукуваним, чиї імена також не були занесені до офіційних списків цього поховання через нез’ясовані обставини, зокрема: червоноармійців Івана Марковича Тарасенка, 1907р.н., Олександра Марковича Утолина, 1925р.н., Івана Костянтиновича Шкуля, 1921р.н., Івана Никифоровича Гориха, 1914 р.н., Миколи Петровича Пискаревського, 1906р.н.».

Голова і співробітники адміністрації Бродівської міськради відгукнулися на наше прохання і відразу взялися до вирішення цього історично значимого питання. Щира подяка всім, хто всупереч нинішній складній військово-політичній ситуації та негативного ставлення частини суспільства до подій Другої світової війни продовжує відновлювати та зберігати пам’ять про її учасників, долею втягнутих у кривавий вир і загиблих.

Відома народна мудрість: «Той, хто кидає у Минуле хоча б один камінь, отримає з Майбутнього десятки таких саме каменів», – попереджає кожне наступне покоління про відповідальність за свої дії, зокрема, у створенні власної національної історії, та пропонує не повторювати помилки попередників, які заради політичних уподобань викреслюють історичні факти з підручників і пам’яті.