Повернулися з небуття

І ви нам допоможете у розшуках…
Згідно з архівними даними, мій дідусь Здітовецький Степан Антонович, 1905 року народження, загинув у березні 1944р. і був похований на кладовищі у с. Пронятин Тернопільської області…

У черговому запиті, що надійшов до музею, були надіслані 8 копій документів самостійного пошуку родича. Ірина Станіславівна Кручко з м. Бердичева Житомирської області писала: «Моя мама, дочка дідуся, а також ми, його внуки, дуже хотіли відвідати його могилу. Проте з відомої нам інформації, частина кладовища, де поховані воїни, занедбана та заросла бур’янами і навіть немає пагорбів могил із надписами. Мамі 77 років, і якщо їхати до Тернополя, то треба точно знати місцезнаходження могили, адже далека дорога для старої людини і так важка, а ще й хочеться, щоб вона була вдалою і недаремною». Відвертість й одночасно наполегливість запитувачки викликали повагу і щире бажання допомогти. Науковці музею розпочали ретельний документальний пошук, який виявився непростим.

Удалося з’ясувати, що червоноармієць Степан Антонович Здітовецький, 1905р.н., уродженець с. Листопадівка Комсомольського (нині у складі Козятинського) району Вінницької області, був призваний на фронт Бердичівським РВК, воював у складі 338-го гвардійського стрілецького полку 117-ї гвардійської стрілецької Бердичівської дивізії. Під час бою 30 березня 1944р. був убитий. Похований у братській могилі № 1 на околиці кладовища с. Пронятин Великоглибочецького району Тернопільської області. 8 листопада 1953р. з метою упорядкування та благоустрою військових захоронень Другої світової війни останки воїнів із трьох братських могил, що розташовувалися в с. Пронятин, перенесли до спільного поховання воїнів Червоної армії в парк с. Плотича.

Здавалося б, все зрозуміло. Проте наукові співробітники музею з’ясували, що село з такою назвою є у двох районах Тернопільської області: Великоглибочецькому (нині Тернопільському) та Козівському. Разом із тим у Книзі обліку військових поховань, окремих братських та одиночних могил, що знаходяться на території Великоглибочецького району, у списках прізвищ військовослужбовців, перенесених до вказаного поховання, під № 50 значився – Здітовецький Степан Антонович. Науковці музею мали провести додатковий пошук інформації про безповоротні втрати воїнів 338-го гвардійського стрілецького полку. Було встановлено, що серед бійців, загиблих 30 березня 1944р. й перепохованих із воїнського поховання с. Пронятин Великоглибочецького району до братської могили с. Плотичі Тернопільського району Тернопільської області, зазначені імена однополчан, які загинули в один день із Степаном Антоновичем Здітовецьким та були початково захоронені разом в одній спільній могилі: сержант Олексій Іванович Копитов, червоноармійці Іван Данилович Лозовицький, Федір Мокійович Нечипорук, Сергій Арсентійович Брутьян та інші. Разом із тим, «Здижовецький Семен Антонович» (ім’я якого викарбуване на меморіальній плиті пам’ятника) у списках безповоротних втрат воїнів 338-го гвардійського стрілецького полку, загиблих 30 березня 1944р., не значиться.

У повоєнні роки, згідно з низкою державних розпоряджень, під час перенесення могил воїнів до братських поховань мали складатися списки похованих бійців за спеціальною формою в двох примірниках. Із них один мав передаватися до управління обліку втрат, другий – органам місцевої влади, на території якої знаходилася могила. Однак поіменних списків на місцях, зазвичай, не залишалося. Під час складання нового переліку з обліку воїнів, захоронених у зазначеному селі, була допущена прикра помилка при написанні прізвища та імені розшукуваного.

Факти, встановлені під час науково-документального пошуку, дали підстави науковим співробітникам музею стверджувати, що Степан Антонович Здітовецький покоїться в братській могилі с. Плотичі Тернопільського району Тернопільської області.

Наразі на родичів Степана Антоновича Здітовецького чекає процес виправлення помилки на меморіальній плиті братської могили с. Плотичі. Проте заради світлої пам’яті рідної людини справжня віра, надія і любов доньки Олени Степанівни Свірської та її внуків здолали всі труднощі на шляху до місця останнього притулку батька й дідуся. Любов таки сильніша за смерть!