Повернулися з небуття

Останній бій зниклого безвісти солдата
Дуже мало залишилося тих, хто особисто пережив події Другої світової війни, – дружин та дітей колишніх воїнів. Багато з них не можуть заспокоїти власну душу, адже донині не віддали данину пам’яті на місці упокою загиблих родичів. Тому продовжують шукати місця останнього спочинку своїх чоловіків або батьків...

На адресу музею надійшов коротенький лист-запит, у якому донька загиблого Логвина Яковича Кизимчука вказувала лише назву військкомату, яким його було призвано до лав Червоної армії та дату зникнення безвісти на фронті – 16 липня 1944р. У кінці – прохання: «Прошу Вас надати інформацію щодо можливого поховання мого батька».

Пошуковці знають, що відшукати бодай якісь відомості про воїна, зниклого безвісти в 1941р., в 1943р. або в 1944р., досить важко, адже під час відступу чи наступу військ документи з обліку людських втрат іноді знищували (щоб не дісталися ворогу), іноді не встигали повноцінно заповнити, іноді складалися несвоєчасно (наприклад, через загибель керівництва військової частини) тощо. Не акцентуючи увагу на конкретних причинах зарахування бійця зниклим безвісти, можна впевнено зазначити, що шукати відомості про такого воїна – все одно, що «шукати голку у стозі сіна». Тому науковці «чіпляються» за будь-яку інформацію у своїх дослідженнях.

Переглянувши наявні на зберіганні документи Лугинського РВК Житомирської області, на території якого проживала родина розшукуваного, співробітники віднайшли сповіщення про загибель Логвина Яковича, виписане військовою частиною. Завдяки цьому дізналися, що червоноармієць Л.Я. Кизимчук воював стрільцем у складі 9-ї стрілецької роти 654-го стрілецького полку 148-ї стрілецької Чернігівської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії. Далі музеологи почали з’ясовувати, що сталося 16 липня 1944р. – у той день, коли Логвин Якович не повернувся до розташування свого полку та був зарахований зниклим безвісти…

На початку липня 1944р. частини 148-ї сд займали позиції на лінії фронту західніше Тернополя. Вранці 15 липня 1944р. бійці отримали наказ про наступ та, здійснивши нічний марш, закріпилися на рубежах, зазначених керівництвом. Воїни 654-го сп дислокувалися на південно-західній околиці лісу біля с. На Заслайях (польск. мовою – Na Zaslayach) Заложцівського району Тернопільської області.

О 8-й годині ранку 16 липня 1944р. німецькі війська силою 8 танків, 4 самохідних гармат із десантом та 30 мотоциклістами з кулеметами почали контратакувати радянські частини. Потужна ворожа громада фактично зім’яла бойові порядки червоноармійців першої лінії оборони, які під таким тиском вимушені були безладно відступити. Німецькі піхотинці, підтримані танками й самохідними гарматами, продовжували прорив уже через другий ешелон заслонів – бійців 654-го сп, серед яких був і червоноармієць Кизимчук. Проте саме на цій ділянці фронту через півгодини після свого початку шалений німецький танковий наступ був зупинений, а ворожі частини відкинуті назад.

Уже о 8.45 16 липня 1944р. Логвин Якович разом з однополчанами пішов у наступ у напрямку на с. Івачув Заложцівського району (нині – с. Івачів Зборівського р-ну Тернопільської обл.), де були зосереджені значні сили противника. Бій зі змінним успіхом тривав до 24.00. Під час чергової атаки бійці 9-ї стрілецької роти, серед яких був і батько запитувачки, першими увірвалися до с. Івачув та оволоділи ним, знищивши при цьому багато нацистських солдатів. За цей подвиг Логвин Якович Кизимчук та інші бійці були представлені до нагородження медалями «За відвагу».

Після битви за цей невеликий населений пункт радянські війська вимушені були зупинити свій наступ і перейти до жорстоких оборонних боїв, які тривали безперервно до 19 липня 1944р.

Донесення про безповоротні втрати, які опрацювали науковці, підтверджували, що під час чотириденної битви кожен день на тій ділянці гинули воїни 654-го сп. Тіла бійців, яких могли упізнати, ховали в братських могилах, а їхні імена заносили до списків військових поховань, які розташовувалися на різній відстані від с. Івачув. Водночас тих, хто не повернувся в розташування частини, проте був з однополчанами під час чергової атаки, зараховували зниклими безвісти, а останки невідомих солдатів, знайдених на полі бою, хоронили як безіменних… Згідно із записами Книги обліку військових поховань, на території Заложцівського району розташовувалися 32 братські й одиночні могили, у яких покоїлися відомі й безіменні воїни, що загинули 16 – 19 липня 1944р.

У 1956р. з метою упорядкування військових поховань одиночні та окремо розташовані захоронення воїнів були перенесені з території с. Івачів та навколишніх сіл до братського меморіалу на перехресті доріг Заложці-Тростянець Тернопільської області. На жаль, у списках паспорта цього поховання немає ані прізвища батька запитувачки, ані імені жодного з його однополчан, також зарахованих зниклими безвісти 16 липня 1944р… Разом із тим, припускаємо, що Логвин Якович Кизимчук покоїться у вказаній могилі серед невідомих воїнів, яких перенесли із с. Івачів.

Прикро, що упродовж майже восьми десятиліть залишаються невідомими долі сотень тисяч військовослужбовців – учасників Другої світової війни. Проте зазначення прізвищ таких бійців на меморіальних дошках у місцях їхніх останніх боїв стало б загальноприйнятним вшануванням загиблих воїнів, символом збереження пам'яті про них та події тієї жахливої війни, а також показником цивілізованості української спільноти.