Родинна пам'ять про війну
Марія Гуменюк

Марія Гуменюк народилася 1926р. у старовинному с. Яворів, що на Гуцульщині, у багатодітній родині. Крім неї, у її батьків, Федора і Гафії, було ще два сини й донька. Першою і найкращою подругою для Марії стала її старша сестра Параска – вірний і надійний порадник, поціновувач її багатьох здібностей. Щедро обдарована природою, Марія з раннього дитинства чудово малювала й співала, самостійно засвоїла гру на мандоліні та гітарі, мала успіх як акторка у виставах драмгуртка місцевого осередку товариства «Просвіта». Зважаючи на такі риси характеру Марії, як допитливість, відповідальність, рішучість та доброзичливість, можна припустити, що цю чарівну дівчину із розвинутим почуттям власної гідності очікували неабиякі успіхи на життєвому шляху. На жаль, цей шлях для Марії видався коротким і трагічним.

У червні 1941р. Марія успішно закінчила сільську семирічну школу. На початку німецько-радянської війни, як і більшість її однолітків, долучилася до активної підтримки місцевих учасників визвольного руху. Навесні 1944р. склала посвяту і була зарахована до складу членів Організації українських націоналістів (псевдо «Калина»). За умов суворої конспірації ніхто із членів її родини не мав знати, що вона – заступник станичної, а також зв’язкова навчальної сотні куреня «Гуцульський» Воєнної округи-4 «Говерла» УПА-Захід.

Марію заарештували 29 жовтня 1945р. Цього дня неподалік Яворова у перестрілці з опергрупою НКВД загинув її коханий – повстанець із сотні Івана Шкондеюка («Святослава»). Коли оперативники на мотузці тягли його мертвого через села, Марія в нестямі вигукнула: «Убивці!». Під час тривалого слідства, що супроводжувалося тортурами, вона трималася стійко і жодного повстанця не видала.

18 травня 1946р. Марію засудили о 10 років виправно-трудових таборів ГУЛАГу, а далі етапували до табірного пункту на станції Кечмес Інтинського виправно-трудового табору (нині Республіка Комі, Російська Федерація). Там дівчина працювала у бригаді, яка осушувала болота навколо станції, а також на підсобних будівельних роботах. Було нелегко, проте Марія не втрачала віри у власні сили. Свідченнями цього були її листи до Параски – на невеличких клаптиках паперу (зокрема, саморобному з береста), на яких неодмінно були чудові замальовки, а за змістом нерідко інакомовні.

У лютому 1948р. Інтинський табір увійшов до складу системи таборів ГУЛАГу «з особливо суворим режимом утримання для особливо небезпечних політичних злочинців» і був перейменований в особлаг № 1 або Мінлаг. І за таких нестерпних умов Марія заохочувала своїх подруг-політв’язнів до «націоналістичних проявів», зокрема відмовлятися від святкування радянських «червоних дат».

Імовірно, через безкомпромісну позицію і демонстративне небажання трансформуватися в «советского человека», влітку 1949р. Марія потрапила на етап до Горлагу (особлаг № 2) (нині м. Норильськ Красноярського краю, Російська Федерація). Спочатку їхній новоприбулий «контингент» з Інти налічував 150 дівчат, а рік по тому, через переохолодження та виснаження, серед живих залишилося лише декілька десятків осіб. Марія це передбачала, тому не випадково в листі з Норильська до Параски вона бідкалася, що «привезли нас на холод і на голод. Доведеться, мабуть, погибати».

Марія померла 13 листопада 1950р. внаслідок запалення легенів. Похована на табірному цвинтарі біля підніжжя гори імені Шмідта на околиці м. Норильська. Реабілітована 20 лютого 1992р.

Матеріали Марії Гуменюк передав до фондів Меморіального комплексу її племінник – Василь Гуменюк, відомий дослідник Яворівського фотоархіву УПА. Він розповів, що його матір зберігала листи від Марії в окремому пакуночку, а два листи інакомовного (антирадянського) змісту на папері з береста, вона поклала у скляну банку і заховала в яслах у хліві. У 1951р., коли опергрупа МГБ за підозрою родини Гуменюків у прихильності до українського визвольного руху робила обшук у їхній садибі, усі листи з ГУЛАГу, окрім тих, що були заховані в хліві, було конфісковано.

Характерно, що в листі, надісланому Марією 8 листопада 1946р. своїм рідним, намальовані чотири квітки, що ілюструють «поздоровлення» до «свята» Великої жовтневої соціалістичної революції.

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.