Родинна пам'ять про війну
Брати і сестри Михайла Баканчука

У роки німецько-радянської війни чимало підлітків с. Горинка на Тернопільщині долучилося до активної допомоги місцевим учасникам визвольного руху, здебільшого найближчим родичам, у їхній боротьбі проти нацистських та радянських поневолювачів рідної землі. Серед них був і Михайло Баканчук (1930р.н.). Спочатку його вірним другом і порадником у питаннях підпілля була його рідна сестра Зінаїда (1926р.н.), член Юнацтва ОУН, медсестра Українського Червоного Хреста. Фактично всю зброю та набої, які він збирав з однолітками на місцях нещодавніх боїв «червоних» із «німцями», Зінаїда передавала до військової референтури Кременецького надрайону. Одним із керівників цієї відповідальної структури був їхній двоюрідний брат Петро Баканчук (1920р.н.), з літа 1943р. – командир сотні куреня Сторчана УПА-Південь (псевдо «Булка»).

Коли 24 травня 1944р. підрозділи НКВД в бою під Гурбами оточили курінь Сторчана, то першими в нерівний двобій із ними вступили шістдесят повстанців під командуванням сотенного УПА «Булки». На жаль, жодний із них не залишився серед живих. Наказом Головного командира УПА від 10 лютого 1946р. Петро Баканчук («Булка») нагороджений Срібним Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу, з наданням йому звання «поручник УПА» (посмертно).

Інший двоюрідний брат Михайла, Володимир Баканчук (псевдо «Сумний», «Сірий»), з 1943р. воював у курені Дюкса УПА-Південь. Він загинув на початку травня 1944р., коли повстаці виходили з оточення під Гурбами.

Загалом 1944р. багато в чому виявився переламним у долі Михайла Баканчука. У березні внаслідок артилерійського обстрілу згоріла батьківська хата (на той час Горинка перебувала у прифронтовій смузі). Оселившись у хаті двоюрідної сестри Ніни Теодорович, референта Кременецької надрайонної служби безпеки Кременецької округи ОУН Східного краю (псевдо «Ластівка»), Михайло сповна усвідомив вимоги до справжнього підпільника та його відповідальність за доручену справу.

Після кількох успішно виконаних доручень «Ластівки» Михайло став зв’язковим-інформатором над районної служби безпеки (псевдо «Антон»). Разом із тим, дотримуючись правил конспірації, він продовжив навчання у Кременецькій середній школі. Насамперед «Антон» мав забезпечувати т.зв. «зв’язок», тобто передавати грипси (таємні донесення або розпорядчі документи), а також здійснювати розвідку в Кременецькому та Шумському районах Тернопільщини. Йому довелося брати участь і в декількох бойових сутичках із чекістами. У 1947р. відзначився в операції з викриття одного з повстанців, бійця винищувального батальйону радянських спецслужб.

Під загрозою арешту Михайло був змушений піти в глибоке підпілля у травні 1947р. Спочатку переховувався серед товаришів-бойовиків, а два місяці по тому оселився в Свято-Духівському скиті поблизу Почаївської лаври. Саме тоді був зарахований до складу членів ОУН (без посвяти, бо був урахований попередній досвід боротьби). Утім, у жовтні 1947р. під час облави в Почаївському районі його заарештовали чекісти. Слідство тривало півроку, а у березні 1948р. військовий трибунал виніс йому вирок: 25років виправно-трудових таборів ГУЛАГу. Він став одним із перших політв’язнів Горлагу (особлаг № 2) (нині м. Норильськ Красноярського краю, Російська Федерація). Від поганого харчування мав дистрофію, пройшов лікування в табірній лікарні, а потім був переведений до 4-го відділення цього табору з особливим режимом утримання. Працював на будівництві ливарного заводу. Був учасником Норильського повстання (1953р.). У 1955р. переведений до штрафного відділення Норильського виправно-трудового табору. Звільнений 27червня 1956р. Не маючи права повернутися в рідні краї, був змушений оселитися в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області та влаштуватися монтажником «Криворіжбуду». Закінчив екстерном середню загальноосвітню школу (1957р.), заочно – Київський електроенергетичний технікум (1960р.). Працював головним інженером на одному з підприємств м. Рокитне Київської області, а з 1983р. – механіком Тернопільського комбінату хлібопродуктів. Організатор Тернопільського осередку Народного руху України (1989р.). Реабілітований (1991р.). Один з ініціаторів створення Тернопільської обласної організації Конгресу українських націоналістів (1994р.). Нині – член ради Тернопільської обласної спілки політв’язнів і репресованих. Маючи хист до літературної творчості, присвятив низкупублікацій у ЗМІ своїм загиблим братам-повстанцям, а також сестрі Ніні, яка покінчила життя самогубством через те, що її в криївці оточили оперативники. в кривці, вона покінчила життя самогубством (1949р.).

Матеріали з родинного архіву Михайло Баканчук передав до фондів Меморіального комплексу в листопаді 2016р.

2018 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Всі права захищено. Копіювання та використання зображень або текстів ресурсу без попередньої письмової згоди власника заборонено.