Виставки онлайн

Шановні друзі! Вдячні всім, хто спостерігає за роботою Музею, цікавиться новими розробками та онлайн-проєктами, уважно переглядає, вчитується, рефлексує, залишає коментарі. Для нас важлива думка кожного, оскільки це мотивує рухатися вперед, вдосконалюватися та розвиватися.

Продукуючи онлайн-ініціативи, ми насамперед ставимо за мету презентувати широкому загалу наші фонди – удокументований наратив, який є унікальним в історичному й меморіальному значенні. Його розшукували та комплектували науковці-музейники в учасників, сучасників та свідків подій, родин, колекціонерів, меценатів. Через музейні джерела ми висвітлюємо складні та болючі реалії Другої світової війни й водночас даємо змогу кожному зазирнути в фондозбірню. Тож запрошуємо й надалі бути активними відвідувачами музейних Інтернет-сторінок і знайомитися з документалістикою нашої скарбниці.

Бабин Яр
/

Виставка присвячена початку масових розстрілів гітлерівцями у Бабиному Яру в Києві. Створена на базі матеріалів експозиційного проекту Національного музею історії України у Другій світовій війні «Смертельний шлях» (2016 р.) та із залученням документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України й Галузевого державного архіву Служби безпеки України.

Радянські та німецькі фото, а також документальні матеріали свідчать про трагедію Бабиного Яру, місцевості на околиці Києва, де 29–30 вересня 1941 р. було знищено понад 30 тис. євреїв, а загалом із вересня 1941 р. до вересня 1943 р. – понад 100 тис. «ворогів Третього райху»: євреїв, ромів, представників радянського і націоналістичного підпілля, моряків Дніпровського загону Пінської військової флотилії, військовополонених, цивільних мешканців.

Серед джерел – документи Надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, спогади Ірини Хорошунової, Ніни Герасимової, Діни Пронічевої, свідчення фронтовика Льва Зісмана.

Розглядаючи складні етнополітичні проблеми середини ХХ ст. через призму вдокументованого наративу, виставка акцентує хрестоматійну істину: право на життя і свободу – найвища цінність людства і, попри будь-які вияви ксенофобії та шовінізму тоталітарних систем, майбутнє – за ідеалами демократії, міжнаціональної злагоди, цивілізованого розв’язання політичних конфліктів.

онлайн-презентація

Життя vs Війна. Жінки
/

Жінка – це символ краси, ніжності, кохання. Це турботлива мати, дружина, донька, берегиня родинного вогнища. Однак, пройшовши горнило війни, Вона набула подоби Атланта, тримаючи, гармонізуючи та зцілюючи агонізуючий всесвіт, роблячи його зрозумілим, затишним і звичним.

Жіночі особистісні регістри боротьби та милосердя гранично увиразнюють усеосяжну гуманітарну руїну, усталення людини як витратного матеріалу геополітики та об’єкта задоволення індивідуальних потреб, цілковиту незахищеність перед панівними системами насилля.

Невід’ємним від Її єства стає весь спектр воєнних граней – передусім уможливлення виживання в нелюдяному світі, титанічна праця, шанцеві будні тощо. Головно це постійний духовний і фізичний змаг за світоглядні орієнтири та людські цінності.

Народжені для щастя, кохання та продовження роду, Жінки в роки Другої світової пройшли крізь пекельні випробування, вистояли й відродили життя. Про них – чергова музейна ініціатива онлайн-проєкту «Життя vs Війна».

дивитись на youtube

Шталаг № 325.
«Табір краплі води та повільної смерті»
/

Виставка про історію шталагу № 325 – це спроба через 75 років після закінчення найкривавішої війни нагадати про головне – людські цінності: життя, свободу, гідність, непорушність міжнародних договорів і кордонів, верховенство права, свободу совісті. Ці безумовні досягнення європейської цивілізації, яка у ХХ ст. перехворіла вірусом расової домінації, дворушності, колаборації зі злом, як ніколи, актуальні й нині, коли Україна мусить долати «експансіоністську інфекцію», що розповсюджується з Кремля.

Історія табору в Раві-Руській – це один з епізодів загальноєвропейської колективної пам’яті про Другу світову війну. Її головна формула полягає в тому, що згадування тогочасних подій – це насамперед болісні, часом незручні, але цінні уроки, сповнені травматичного досвіду, який необхідно проговорити, усвідомити та прийняти задля утвердження гуманістичних ідеалів і цінностей на шляху до розвитку громадянського суспільства та демократії.

Після розгортання війни в Західній Європі в 1940 р. до полону потрапили близько 2 млн французьких і бельгійських комбатантів. Проте навіть за колючим дротом вони намагалися чинити спротив, через що в 1942 р. частину з них було переведено до шталагу № 325, де обмежувався вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста та положення Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Через жахливі умови утримання в’язнів прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль назвав це місце «табором краплі води та повільної смерті».

Документально-наративною основою виставки стали унікальні фото, документи, нагороди із фондозбірні Національного музею історії України у Другій світовій війні, Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору», Міжнародного комітету Червоного Хреста, Архівів Арользена, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Державного архіву Львівської області, приватної колекції Дмитра Піркла, а також матеріали з відкритих джерел.

Смисловий рефрен виставки становлять малюнки колишнього бранця шталагу № 325 Ежена Вандерхейда.

дивитись на youtube

Контрасти окупації

онлайн-презентація

/

Друга світова не тільки назавжди змінила політичну мапу світу, а й навіки закарбувалась у пам’яті мільйонів людей, особливо тих, кому в період лихоліття довелося бути під владою окупанта. Усі «принади» життя під окупацією відчули на собі й жителі України.

Українці, яким так і не вдалося на початку ХХ ст. збудувати свою державу, були розділені між Радянським Союзом, Польщею, Чехословаччиною, Румунією. У 1939–1945 рр. прийшли Німеччина та Угорщина, значно збільшила свої володіння Румунія, намагався втримати, а згодом і повернути свої територіальні «здобутки» Радянський Союз. Увесь цей час Україна та її мешканці жили в умовах окупації. Війна, проходячи через людські тіла й душі, нікому не дає шансу залишитися осторонь. І найтрагічнішою в цьому сенсі є доля народу без власної держави.

Виставка «Контрасти окупації» – спроба розкрити сторінки окупаційної реальності в Україні воєнної доби. Життя, де кожну нову владу населення сприймало з «надією на краще», де люди, намагаючись вижити, пристосовувалися до нових соціальних умов, де кожен мешканець був мобілізаційним або трудовим ресурсом для чужинця, де буденність буття стигматизувало жахливі злочини окупантів, а життя межувало зі смертю.

Представлені на проєкті світлини належали різним авторам, світоглядам, ідеологіям; слугували пропагандистським цілям представників окупаційних армій; викривали злочини політичних ворогів.

Після подій, зафіксованих на фото, минуло вже понад три чверті століття, але вони й донині залишаються актуальними. Світлини з музейної фондозбірні демонструють переживання людини, яка перебуває в екстремальних умовах війни – її страхи, сподівання, бажання. Одночасно вони попереджають про небезпеку. Епоха війн ще не минула. Про це свідчать і знімки зі Сходу України, де уже більше шести років українські Захисники відстоюють незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої Держави.

онлайн-презентація

#СередПереможців

Олександр Довженко про Парад Перемоги

онлайн-презентація

/

Протистояння на українських теренах не припинялося впродовж 40 місяців, 35 з яких припадають на активні бойові дії регулярних військ. На землях України воюючі сторони провели 29 із 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було розгромлено 60,6 % сил Вермахту.

Україна дала фронту понад 7 млн комбатантів, близько 300 воєначальників. На жаль, понад 3,5 млн з них не повернулися до своїх домівок…

Чотири Українські фронти виступили ключовими складниками найбільш масштабних військових операцій зі знищення нацизму на Європейському континенті, зокрема в Україні, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, на Балканах, в Австрії, Німеччині. Після масштабних мобілізацій із теренів України у 1943 – 1944 рр. кількість українців у лавах цих мілітарних формацій сягнула біля 60 % від загального національного складу.

Воякам Українських фронтів окрім тотального горнила баталій судилося звільняти бранців найбільших нацистських концентраційних таборів, таких як Аушвіц, Майданек, побачити й пропустити крізь себе шокуюче практичне уособлення позаграничної жорстокості, як одне з породжень відверто протилюдяних ідеологій.

Понад 2 тис. воїнів-українців удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 32 були нагороджені найвищим ступенем відзнаки двічі, а льотчик Іван Кожедуб – тричі. Близько 500 осіб відзначені орденами Слави трьох ступенів. Під час війни четверо воїнів стали одночасно Героями Радянського Союзу і повними кавалерами ордена Слави. Двоє із них – сини України Павло Дубинда та Іван Драченко. Серед тих, хто піднімав Прапор Перемоги над куполом Рейхстагу, був українець із Сумщини Олексій Берест. Акт про капітуляцію Японії від імені Радянського Союзу підписав генерал Кузьма Дерев’янко – українець із Черкащини.

Війна пройшла крізь життя кожної української родини, пам’ять про неї стала часткою генетичного коду всього народу. А народ, сильний своєю історичною пам’яттю, може протистояти будь-якій навалі.

Український народ, зазнавши виняткових випробувань на міцність і життєстійкість, має власний рахунок у війні і власний внесок у Перемогу над нацизмом, фашизмом та мілітаризмом!

Презентовані матеріали з фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Олександр Довженко про Парад Перемоги

онлайн-презентація

Об’єктивНА історія

онлайн-презентація

/

На межі покручених століть, на роздоріжжі дня і ночі, у паралельних світах, між якими невловима мозаїка доленосних подій – Фотомить. І вже не стерти часом, не здмухнути, як пилюку, не розбити, як скло. Вона – свідчення. Такі свідчення на світлинах виставки зафіксовані фотографами-професіоналами та аматорами в різний час. Відстань, що пролягла між подіями на фотографіях – 75 років. Герої, зображені на них, живуть у паралельних світах. Одні – 1940-х рр., інші – сучасні. Вони не перетнулися в часі, але фото переконують, що на війні – як нині, так і в минулому – люди відчувають однакові емоції. І це незалежно від їхніх політичних та ідеологічних переконань. Парадоксально, але війна – це життя.

Основна сюжетна лінія закладена у світлинах часових паралелей. Повстанські фотографії 1940-х рр. з Яворівського архіву, які дивом збереглися у закопаній скляній банці, опрацьовані та передані до фондозбірні Меморіалу дослідником Василем Гуменюком. Сучасні – з війни на Сході України зроблені Юрієм Величком, вояком 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна» ЗСУ, одним із учасників мистецького проекту «Життя на “нуліˮ». Саме йому належить ідея об’єднати сюжети широковідомих світлин УПА та епізоди, відзняті автором на передовій. Тему війни нинішньої відображають і фотографії колишнього керівника прес-служби 14-ї механізованої бригади ЗСУ, журналіста Владислава Якушева. Моторошні картини дійсності змушують думати про розколотий навколо світ.

Вони настільки схожі, що їх можна розрізнити хіба що за кольором: чорно-білі – повстанські, кольорові – сучасні. Красиві люди – на потворній війні. Вони кохають, відпочивають після бойового походу, жартують, упорядковують тимчасове пристанище, очікують на ворога, прощаються з полеглими побратимами... Сюжети без зайвого пафосу дають змогу побачити картини життя «на нулі».

онлайн-презентація

У лавах Об’єднаних Націй

онлайн-презентація

Друга світова війна донині залишається найбільш глобальним людинотворним апокаліпсисом в історії. Вона вмежувала загальний гуманістичний вимір до простору концентрованого насилля й нівелювання самоцінності життя. І водночас згуртувала світ для всеосяжного спротиву такій докорінно спотвореній ціннісній системі координат, змусивши міжнародну спільноту до пошуків порозуміння, єднання та співдії.

Хоча українці в тому історичному відтинку обирали різні політичні орієнтири та життєві стратегії, вони стали невід’ємною частиною цього міжнаціонального й міждержавного консенсусу. В одностроях Червоної армії, збройних сил США, Канади, Великої Британії, Франції, Польщі, Чехословаччини, інших держав понад 7 млн наших земляків та одноплемінників поборювали нацизм у лавах Об’єднаних Націй, воювали на всіх без винятку фронтах, були учасниками всіх головних баталій Другої світової війни. Водночас на українських землях надважливим складником боротьби нашого народу став масштабний збройний рух за національно-державну суб’єктність.

Численна українська спільнота фізично, матеріально, культурно й духовно доєдналася до всеосяжної допомоги тим, хто проливав кров на полях боїв. Десятки тисяч українців чинили збройний опір поряд із представниками резистансу на заході, півночі, півдні та в центрі європейського континенту. Наші співвітчизники боролися навіть в умовах концтабірного існування, протистояли ворогові своїми людяністю й милосердям.

Україна виявилась ареною гігантського кривавого бойовища й гуманітарної катастрофи, а багатомільйонний народ був поставлений на межу виживання: від 8 млн до 10 млн загиблих, знищена економіка, сплюндрована й поруйнована соціальна інфраструктура.

Зрештою, масштабні втрати, яких зазнала Україна, а також мілітарні та соціально-економічні зусилля українців дали формальні підстави для того, щоб вона стала членом-засновником Організації Об’єднаних Націй.

Виставка «У лавах Об’єднаних Націй» мовою музейної автентики репрезентує масштабне проблемно-подієве полотно й строкату життєписну палітру нашого народу, що мав власний вагомий рахунок у перемозі над нацизмом і фашизмом.

онлайн-презентація

Родинна пам’ять про війну. Есеї

онлайн-презентація

Історії українських родин часто віддзеркалюють історію держави, оскільки вони наповнені випробуваннями, боротьбою за виживання та війнами, що випадають на долю не одного покоління українців. Знайти і зберегти такі історії є одним із важливих завдань науково-гуманітарного музейного проекту «Родинна пам’ять про війну», який стартував ще у 2012 р.

Упродовж восьми років роботи проекту зібрано близько 2 500 музейних предметів, на адресу музею надійшли десятки спогадів очевидців Другої світової війни – безпосередніх учасників боїв та дітей війни, а також розповіді нащадків про долі свої родів. На основі зібраних та досліджених науковцями матеріалів створено 14 тематичних виставок, триває підготовча робота над науково-популярним виданням за попередніми підсумками проекту.

Одна з останніх виставкових ініціатив – «Родинна пам’ять про війну. Есеї». Десять оповідей, десять есеїв, що складаються в широке життєве полотно й відтворюють складну та суперечливу історію України. Це історії пересічних людей, їхня родинна пам’ять, їхнє життя, що зберігається онуками-правнуками і передається далі, не даючи загубитися.

онлайн-презентація

Життя vs Війна

дивитись на youtube

/

За дверми фондосховища Меморіалу – заґратована війна. Вона не лякає пострілами та бряжчанням зброї, вона зовсім інша – тиха, ніби похована тут навічно. Водночас її тяжкий подих долинає до нас через музейні предмети – історичні маркери існування людини у війні, беззбройної чи озброєної, чоловіка чи жінки, старої людини чи дитини, але неодмінно – життєвий поступ якої назавжди розірвано на «до» та «після».

Споглядаючи численні артефакти – особисті речі, документи, нагороди, зброю тощо, важко позбутися думки, що за кожним із них – чиєсь життя. Що з ними сталося? Чи була доля прихильною до них і чи вціліли вони в тому жорстокому горнилі?

З такими думками, перебираючи колекцію майже вікових чорно-білих світлин, мимоволі зупиняєшся на тих, де життя звитяжить над смертю. Адже хоч би скільки не тривала війна – вона себе вичерпає і дійде до свого логічного завершення, зло буде покаране, а добро тріумфуватиме.

«Життя проти війни» – цією назвою ми продовжуємо цикл цифрових виставок, які демонструють наскільки багатогранною є музейна колекція і як по-різному можливо її інтерпретувати.

дивитись на youtube

Кореспонденція українських політв’язнів

дивитись на youtube

/

Ця виставка має на меті показати одну з трагічних сторінок України минулого століття, пов’язану зі сталінською репресивною машиною проти її народу, який прагнув утілити в життя споконвічну мрію про державність.

Презентуємо оцифровані артефакти українців – в’язнів ГУЛАГу. Здебільшого це вихідці із західних регіонів України, які були членами ОУН, комбатантами УПА або причетними до національного підпілля. Одним зі способів «зламати» людину під час перебування в радянських каральних установах були інформаційна ізоляція або обмеження в листуванні. Табірна кореспонденція піддавалася суворій цензурі, на яку покладалося табуювання окремих тем. Розмірковування про долю України, навіть про її географічні кластери-найменування, у листах жорстко присікалося та каралося. Але навіть за таких умов є можливість простежити «між рядками» тугу за Україною та вболівання за її долю. Хоча дістатися до омріяної Батьківщини судилося не всім та й не одразу. Тривалий час колишні в’язні перебували на спецпоселенні, а переїхати в Україну могли лише після отримання дозволу.

дивитись на youtube

Україна. Війна. Власна пам'ять

дивитись pdf-файл

/

У Меморіальному комплексі створено фотовиставку "Україна. Війна. Власна пам'ять". Презентовано понад 70 світлин професіоналів та аматорів із фондозбірні музею, а також архівів, які є неупередженим джерелом історії України, що впродовж чотирьох років палала в полум'ї війни, та її народу, який гідно вистояв у кривавому поєдинку за власне існування.

дивитись pdf-файл